Вони захистили батьківщину

Маринеско Олександр Іванович

Народився 2 (15) січня 1913 року у місті Одесі

Помер 25 листопада 1963 року у місті Санкт-Петербурзі

Національність – українець

Навчався у Одеській середній школі №105 з 1920 по 1928 роки

З 1928 року почав трудову діяльність юнгою на пароході „Севастополь” і поступив до Одеської школи юнг, яку закінчив 2 1929 році.

22 квітня 1930 році поступив у Одеській морський технікум (тепер Морехідне училище ім. О.І.Маринеска ОНМА), який закінчив у червні 1933 році і отримав диплом штурмана далекого плавання.

Після закінчення навчання працював помічником капітана т/х „Красный флот”.

У червні 1933 році по спец набору отримав призначення на військово-морський флот. У Ленінграді, закінчив штурманські курси командного складу моряків підводного плавання і був призначений на підводний човен М-96 Червонопрапорного Балтійського флоту. З 1939 року – командир підводного човна М-96. У 1943 році отримав призначення командира на підводний човен С-13 Балтійського флоту.

З початку Великої Вітчизняної війни і до її закінчення був учасником бойовий дій, як командир підводного човна. Діяв рішуче і безстрашно. Під його командуванням потоплено ворожих кораблів та суден загальним тоннажем 55144 тон.:

  • німецький транспорт „Хеллена”, 7000т (1941 р.);
  • німецький транспорт „Зіфрід”, 5000 т (1944 р.);
  • німецький лайнер „Вільгельм Густлоф” (1945 р.);
  • німецький транспорт „Генерал Фон Штойбен” (1945 р.).

За відмінне виконання бойових завдань командування, проявлену мужність і відвагу О.І.Маринеско нагороджений:

  • Орденом Леніна 1942 р.
  • Медалями : „За оборону Ленінграду” 1943 р., „За бойові заслуги” 1944 р.
  • Орденами  „Червоного прапору” 1944р. і  1945 р.

У 1990 році (посмертно) присвоєно звання Героя Радянського Союзу ( у 1945 році двічі було представлено до нагороди Героя).

Підводний човен С-13 нагороджений орденом „Червоного прапору” у 1945 році.

У післявоєнні роки О.І.Маринеско звільнився у запас, працював у м. Ленінграді, де помер, похоронили на Богословському кладовищі.

Життя і діяльність О.І.Маринеска відображені у романі О.Крона „Капітан далекого плавання”, оповіданні О.Молдавського „Особистий ворог фюрера” та оповіданні              Л. Маринеско і Б Леонова „Ты – наша гордость, отец”, у художніх та документальних кінострічках, багатьох літературних публікаціях.

Пам’ять Героя-підводника О.І.Маринеска вшановлено:

  • меморіальна дошка на будинку, де мешкала сім’я Маринеска;
  • меморіальна дошка на будинку Морехідного училища м. Одеси (1979р.);
  • пам’ятник екіпажу ПЧ С-13 у м. Лієпая (1986р.);
  • одному з суден морського флоту присвоєно ім’я „Олександр Маринеско” (1991 р.);
  • пам`ятник О.І. Маринеско у м. Калінінград (2001 р.);
  • пам`ятник О.І. Маринеско у м. Одеса (1998 р.);
  • названо вулицю (спуск) у м. Одесі;
  • пам`ятник у м. Виборг.

 

Чернец Иван Арсентьевич

(19.01.1920 – 14.05.1999)

Герой Советского Союза

Чернец Иван Арсентьевич – командир звена 7-го гвардейского штурмового авиационного полка (230-я штурмовая авиационная дивизия, 4-я воздушная армия, 2-й Белорусский фронт), гвардии старший лейтенант.

Родился 19 января 1920 года в селе Троицкое ныне Любашевского района Одесской области Украины в семье крестьянина. Окончил Одесское мореходное училище. Работал механиком на Николаевском судостроительном заводе. В Красной Армии с 1940 года. В 1941 окончил Черниговское военно-авиационное училище.

В ноябре 1942 года прибыл 7-й гвардейский штурмовой авиационный полк и был зачислен в эскадрилью В.Б. Емельяненко. С декабря участвовал в боевых вылетах, полк вел боевую работу на Северном Кавказе. В начале января 1943 года, после удачного вылета на поддержку отбивающей контратаки пехоты сумел посадить поврежденный самолет на одно шасси. В одном из следующих вылетов сбил Ме-109, выскочивший под пушки штурмовика. 20 января 1943 года был тяжело ранен. Теряя сознание посадил поврежденный самолет в горах Черкессии. Местными жителями был доставлен в госпиталь. Несколько месяцев пролежал с перебитой ногой.

В свой полк вернулся в октябре 1943 года, добился разрешения летать. Участвовал в боевых вылетах на поддержку десанта на Керченский полуостров. 9 декабря во время боевого вылета в районе Эльтигена самолет Чернеца был подбит зенитной артиллерией. Дотянул объятый пламенем штурмовик до песчаной косы на таманском берегу.

Обожженных и раненых летчика и стрелка спасли наши пехотинцы. Сильные ожоги, повреждение черепа, сотрясение мозга снова приковали летчика на несколько месяцев к госпитальной койке.

Вновь, «воскресший из мертвых», Чернец, как писал в своих мемуарах Емельяненко, вернулся в свой полк летом 1944 года, когда бои шли уже на территории Белоруссии. Опытный летчик стал водить группы штурмовиков, осенью был назначен командиром звена.

К декабрю 1944 года совершил 105 боевых вылетов на штурмовку войск противника, в результате чего были уничтожены и повреждены 21 танк, 63 автомашины, 9 железнодорожных эшелонов, 85 вагонов, 15 цистерн, 35 орудий, 27 зенитных точек. В 6 воздушных боях сбил 2 вражеских самолета.

Указом Президиума Верховного Совета СССР от 23 февраля 1945 года за мужество и героизм, проявленные на фронте борьбы с немецко-фашистскими захватчиками, гвардии старшему лейтенанту Чернецу Ивану Арсентьевичу присвоено звание Героя Советского Союза с вручением ордена Ленина и медали «Золотая Звезда» (№5322).

Жил в городе-герое Москве. Скончался 14 мая 1999 года.

Награжден орденами Ленина, Красного Знамени, двумя орденами Отечественной войны 1-й степени, орденами Красной Звезды, «Знак Почета», Славы 3-й степени, медалями. Его фамилия высечена на стеле Героев в Одессе и на обелиске Героев в Керчи.